Можна дивитися вічно, як ЗСУ знищують орків, як з апетитом їсть дитина і як говорить Фіїнка. Уперше в «Repost» розмова з головною гуцулкою країни – Іриною Вихованець (@fiinka_). Про війну, хейт, український YouTube і не тільки. Все буде по-гуцульському, все буде Україна!
- Ірино, як війна в Україні вплинула на вас особисто і на вашу роботу, зокрема?
- Думаю, що так, як і на кожного адекватного, свідомого українця. Пережила увесь спектр емоцій, які лише можна було пережити: від страху і до такої лютої ненависті до москаля, що далі вже й не знаю куда. Хоча я й так, знаєте, не фист їх любила, а зараз уже сама себе боюся.
На роботу дуже вплинула війна: зараз усі заплановані концерти, виступи –скасовані, оскільки ніяких фестивалів не буде відбуватися. А щодо того, що в інтернеті, то я спочатку взагалі не мала ніякого творчого натхнення і не знала, що в такому стані я можу перебувати. Колись думала, що якщо я «впаду на мінус» такий, то це нормально, якесь вигорання, але це гірше, ніж вигорання. Потім я зрозуміла, що то є також дуже важливо, щоб зараз усі в такому стані не опинилися.
- Сьогодні, мабуть, більшість українців чимало справ відкладає на час «уже після перемоги». Чи стосується це і вас також?
- Знаєте, як у чому. Якщо говорити взагалі про буденне життя, я настільки пережила якийсь «дзен», що, напевно, вперше в житті перестала відкладати все, навіть той самий спорт, бо я розумію, що рухатись треба бігом. От якраз війна дала поштовх і розуміння того, що все так миттєво проходить і нема просто часу навіть на то, шоби сумувати і навіть думати про то, шо немає часу.
А якщо говорити про творчість, то у мене розважальний жанр і пісні розважальні, тому не все, що я задумала, зараз можна втілити.
- Х’ю Лорі ‒ актор, який зіграв доктора Хауса в однойменному телесеріалі, ‒ потребував збільшити гонорар через постійне шкутильгання, яке стало його звичкою. Чи не заважає вам гумористичний образ у повсякденному житті?
- Та я, в принципі, така людина по життю. Але дуже багато людей трошки дивуютси, коли зустрічаються зі мною у повсякденному житті. Я заходжу хліба купити, а вони думають, що має бути «шіда-ріда, гей, гоп», а то нема. Але це скоріше наслідки професії.
- Ваша улюблена гуцульська поговірка, яку вживаєте найчастіше, ‒ це…
- Усьо, що ви чуєте в «Ліжнику», вживаю у життю, тако й всьо. Я це і з життя беру: десь щось чула чи підслухала, записала, воно мені так сподобалося, що так і говорю у побуті. Найчастіше від мене можна почути: «А най йго двері стиснут», «А най йго вітер війне», «А сміх сраці сказати», «А на рідке гівно багато дощу не треба».
- У вас є хейтери? Що скажете їм, забігаючи наперед?
- Я можу їм сказати то, шо я собі придумала для усіх хейтерів – «у тебе в трусах». То репліка, яку я говорю підсвідомо, у своїй голові, читаючи ті дурнуваті коментарі. Воно до усього підходить. От пишут: «Не смішно», а я собі думаю (…), «Не інтересно» ‒ (…). Інколи є такі довгі повідомлення і, до речі, дуже смішно виходить підставити в кінці «у тебе в трусах». Я ще так набуваюся з тим хейтом (Сміється).
- Кілька порад від вас, як заговорити діалектом і не соромитись.
- Якщо це людина, яка говорить діалектом, але встидається, то най йго двері стиснут, бо встидатися, що ти гуцул, то це такий, ніби малорос. Ти – представник колиски фолькльору, національної свідомості, унікальної культури, самобутності, а ти встидаєшся, шо тебе можуть по мові впізнати. Та то треба ходити і кричати, що я ‒ гуцул. Якщо ти встидаєшся, то ліпше не говори ніколи взагалі.
- На ваш канал у Youtube підписалися майже 100 тисяч користувачів. Гадаю, що багатьом з них цікаво, за якими каналами стежить сама Fiinka.
- «Iryna Farion», «імені Т. Г. Шевченка», «Загін Кіноманів», «Geek Journal», «Телебачення Торонто», «Oisho btz», «Канал Горобина», «Переозвучка UA», «Kolegi Studio!», «DROZDOV», «Твоя Підпільна Гуманітарка», «Jimmy Carr».
- Як оціните сьогодні українськомовний ютуб-контент (від 1 до 10)?
- Нарешті український YouTube має можливість перестати говорити суперабсурдну фразу: «Підтримайте українське». Нарешті російське стало чимось другосортним. Я тому дуже си тішу, бо найтиповіші канали свого часу працювали на голому ентузіазмі якраз через то, шо більша частина України дивилася російське, наче в нас не було, що глянути. Тим самим демотивуючи і відбираючи рекламу, перегляди в українського контенту. Моя оцінка ‒ 10, тому що знаю, наскільки це складно.
- Ірино, ви з чоловіком ‒ актори. Двоє творчих людей у сім’ї ‒ це плюс чи мінус?
- Для мене то є величезний плюс. Ми з чоловіком – одногрупники. Я зовсім не знаю, як у творчому житті рухатися без нього. Не існувало би «Ліжника», Фіїнки і моїх творчих задумів, якби не мій Юрко. Ми собі один одному основна підтримка, основні критики і сценаристи. Може кожен сказати тисячу думок, але у мене завжди є один орієнтир – думка мого Юрка. Бо я знаю, що то сто процентів так, як треба. Він думає так, як я, просто «на свіже око».
- Чи є у вас звички, яких хотіли б позбутись?
- Мені здається, що цей рік якийсь був для мене вирішальний. Я ще так дивувалася, що мені 28, а я дійшла до такої штуки, що от нічого не хочу змінювати. Я всьо, шо хотіла, уже зробила, поміняла. І коли мене застукала війна, я дуже переглянула всі ці речі і подумала, наскільки всьо добре. І тому мені було настільки погано, що ця війна почалася. Я не мала перед ким вибачатися, не мала якихось таких глобальних планів, що я щось не встигла. Кльові люди мене оточують, усьо суперово. Того я дуже хочу, шоби якнайшвидше настав мир і ми просто змогли далі набуватися у цьому файному життю.
- Назвіть 5 речей, без яких не уявляєте свого життя.
- Моя сім’я, можливість бути собою, спілкування з людьми, українська мова (я це дуже чітко зрозуміла за кордоном) і мусить бути помита голова: не люблю, як голова немита.
- Актриса і співачка – що вам ближче до душі?
- А ще я сама собі пишу сценарії, тексти і мелодії до пісень, сама собі режисер кліпів і «Ліжників». Ненавиджу, як оце всьо беруть і якось спрощують чи знецінюють і називають мене одним словом «блогер». Най буде актриса, бо освіта у мене якраз акторська.
- На початку травня ви презентували свою першу ліричну пісню «Зірочки». Над чим працюєте зараз?
- Це була скоріше трагічно-лірична пісня. Я дуже сподіваюся, що більше не доведеться таких пісень писати. Але завжди пишеш про актуальне і наболіле. За моєю творчістю можна прослідкувати, наскільки веселе і хороше життя у нас було.
Зараз працюю над піснею, яку написала ще до війни, але вона і сьогодні актуальна. То про наших хлопців, які вони у нас моцні. То буде таке веселеньке.
- Уже вкотре народні мотиви у піснях на Євробаченні досить добре оцінюються публікою. Можливо, час дати Європі «скуштувати» чогось справді гуцульського? Ви готові це зробити?
- На Євробачення їхали уже львівські гуцули – Руслана, цего року поїхали калуські. Я собі тако міркую, що коли треба представити Україну у світі, то усі звертаються, власне, до колиски самобутності – Гуцульщини, бо знают, шо тут у нас саме правдиве. А от коли прийдеться приїхати справжній гуцулці, я думаю, що воно уже втрачатиме свою актуальність і нікого цим не здивуєш. Тому точно не наступного року…
Мені, до речі, вже пропонували участь у Нацвідборі, коли вийшла моя пісня «Груба», але я тоді була у пологовому будинку. Може, доля щось хоче від мене інше, подивимося.
- Що побажаєте українцям?
- Крім як миру, хочу дуже побажати всім справжньої свободи. Але свободи не просто у плані території, що москаляки нарешті покинуть нас, а в плані можливості відчути себе справжнім українцем з голови до кісток. Це величезний кайф ‒ бути собою, відчувати силу тої землі, на якій ти живеш. Я хочу, щоб кожен у свому куточку України зрозумів, наскільки це круто і наскільки йому пощастило народитися в Україні.
Тетяна Мельник
